Я ЗАКРИВ СОБОЮ ПОБРАТИМА
Тепер ти Ангел.
І нема кого чекати.
Зима довіку в мене
на душі.
— Чи їв ти, сину?! — хочу запитати.
— Не холодно тобі у бліндажі?!
А син мовчить.
В очах життя немає.
Він з каменю тепер переді мною.
— Мамо, не плач.
Герої не вмирають..
Я побратима закривав собою.
Чорна хустина впала
на плече. Душа далеко,
в засвітах, з тобою.
Бог один знає, як мені пече, з тих пір, як стала мамою Героя.
